Переосмисла нецензурщину

4 курс почався з .... матюків. Нецензурщина, яка так не личить мені, бо я ж леді, переслідує.
Кажуть - такі часи, як не матюкатись.

Але Іванові Драчу дякую, такі рими знаходити і так метафоризувати - талант: ти з кончі (з Кончі Заспи),
 «...Завжди діставалася дула

Народу за всіх перемін,

Та може зламає Юля

Традицію – в ніс їй хрін...».

Ще він актуально писав (збірка з цими публіцистичними вихрами вийшла 2005 року) :

«...Газуйте, панство, газуйте,

Убийте десятки чеченців,

І сотні своїх беззахисних

Своїх вистачить алкоголіків,

А чеченці паруються як кролики.

Газуйте вперед, господа,

Аби велика Росія

Залишалась великою.»

Учора - нове захоплення: сільська аналітика від Свирида Опанасовича.

ТАК доповнювати публіцистичний суржик міцним слівцем не вдавалося навіть Драчу:

"Основсним ньюсмейкером у нас вже давно виступає отой підар із Москвороссії на ймення Блядімір Блядімірович Хуйло. Етот ублюдок коли шось і пиздане, то не тільки прості, но і образовані люди понять не можуть, шо оно імело в виду. Дід подсказує - кагда пиздить Хуйло, його сразу нада ділить на 48, а получений результат потом понімать обратно пропорціонально сказаному. І лише тагда можно уловить суть і то в самом дальнєм прібліженії".

або:

"Московські журналізди, однако, превратили монгольський візит Хуйла в епохальне собитіє, і вже назвали новий внєшнєполітичний курс Кремля "Ліцом к Востоку". Гражданє, - каже дід - какоє такоє ліцо? Всі в світі знають, шо в Хуйла така анатомія необична, шо як би він до кого не повернувся, віздє в нього срака".


Переосмслюю місце брутальинх словечок в публіцистиці і завершую словами дідуся Свирида:

"А также слєдім, шоб віздє парядок був, нахуй! А не те, шо січас."

Рецензія на збірку Івана Драча «Противні строфи»

Якось Іван Федорович про своє призначення сказав: «Я прийшов знайти, а не шукати». Проте творчий доробок літератора свідчить про інше – майже кожен новий десяток років праці на літературній ниві, а разом з тим і кожна нова збірка втілює різні, іноді полярні течії, погляди на дійсність. Від авангардистського «Соняшника», далі – неореалізм,  соцреалістична «Корінь і крона»,

Крайня ж збірка поета (бо, сподіваюся і чекаю, будуть ще, ця не остання) постійно балансує на тонкій межі іронії та сарказму. Вона побачила світ 2005 року і майже одразу отримала неоднозначні відгуки читачів. Одні захоплюються римами на брутальні слова чи, сказати словами Драча, матюки, інші вважають це засміченням поезії, нівелюванням елітарного мистецтва.

Як на мене, збірка – не зразок літературний. Це авангардистське нашарування публіцистики, політики, журналістики втілене у віршованій формі. Не молодий вже Драч не може писати романтичні балади «про мою дівчину», «цибулю», створювати світлі образи неологізмами: бабусенція, бабусонце, бабулинонька...

Автор реагує на перепетії часу, вірші останньої збірки колючі й кусючі, іронічні й саркастичні, сварливі до нестримної люті:

«...Завжди діставалася дула

Народу за всіх перемін,

Та може зламає Юля

Традицію – в ніс їй хрін...»

Для мене подібне використання лексем та тропів є більш ніж прийнятним, бо повторюсь, не вважаю останню збірку Драча літературою у класичному розумінні. Це віршована критика, виконання завдання журналістики – гавкати на караван, що йде повз, але за допомогою римованого рядка.

Про «Противні строфи» Іван Федорович говорить так: «Щось тебе припекло і ти висловлюєшся в поезії; може, і не варто було так пристрасно захоплюватись, щоб аж матюкатися. Але таким був той час за емоційною напругою. Писалося — і згодом усе воно викинулося і непотрібне воно все… Ловіння вітру…». А і справді, здається, така література, що реагує на кризи часу, через десяток років може втратити актуальність, усе ж змінюється. І буде збірка припадати пилякою на полицях, поки раз у три роки, захоплений пошуками істини у «кумівсько-сестринських» постановах Верховної ради чи Кабміну молодий журналіст візьме її щоб розібратись хто ж кому був «кумом-сватом». Але ні, Драч писав, ніби дивився у майбутнє. А може то історія повторюється:

«...Газуйте, панство, газуйте,

Убийте десятки чеченців,

І сотні своїх беззахисних

Своїх вистачить алкоголіків,

А чеченці паруються як кролики.

Газуйте вперед, господа,

Аби велика Росія

Залишалась великою.»

Поет не протиставляє себе соціуму, зовнішнім реаліям буття й не стає в повсякчасну опозицію до цього зрадливого, облудливого світу, бо цей світ його — рідний, український, хоча й лицедійний, подеколи й потворний, але аж ніяк не відчужений від поетових уболівань за його долю. Як же нам, початківцям-журналістам знайти межу між жорсткою опозицією до влади і кризових явищ сучасної України, як того вимагає друга найдавніша, і зберегти віру в українську націю, благополуччя, як просить власний патріотизм?

Сьогодні почала

Габріель Гарсіа Маркес "Сто років самотності"

розбираю на цитати, і це требя узяти за правило...

"Человек не связан с землей, если в ней не лежит его покойник".
А я досі вважала, що у мене 2 доми - Запоріжжя і Салтичія. Отже я зв'язана із тою землею, що мене виплекала, прививала мені націоналістичну любов до України, із землею, де лежать мої мама, дядько, прабабця, дідусі...
Запоріжжя - земля, що утвердила в мені патріотку. І нехай ще років 50 мене з нею не зв'язує.

Вчора почала, сьогодны кинула. Не характерно для мене, проте не я моя книжка. Я сімейні зв'язки типу "тітка мого брата свекруха його племінниці" не люблю ще з "Айвенго".
Шукаю далі...

У бідних людей великий телевізор, а у багатих велика бібліотека

Намагаюся бути багатою...
Читати багато - це легко. Поставила за правило читати одного зарубіжного автора, після - одного українського.

Джордж Оруел "1984"
Юрій Винничук "Мальва Ланда"
(тут трохи збилася з дороги, дякую, Волкова)
Люко Дашвар "Молоко з кров'ю"
а тепер узялася за
Габріель Гарсіа Маркес "Сто років самотності"

далі у планах:



1. «Сто лет одиночества» — Габриэль Гарсиа Маркес

2. «Гордость и предубеждение» — Джейн Остин

3. «Дракула» — Брэм Стокер

4. «Хоббит» — Джон Р. Р. Толкин

5. «Крестный отец» — Марио Пьюзо

6. «Оно» — Стивен Кинг

7. «Возвращение в Брайдсхед» — Ивлин Во

8. «Ветер в ивах» — Кеннет Грэм

9. «Великий Гэтсби» — Фрэнсис Скотт Фицджеральд

10. «Грозовой перевал» — Эмили Бронте

11. «Отверженные» — Виктор Гюго

12. «Портрет Дориана Грея» — Оскар Уайльд

13. «Автостопом по галактике» — Дуглас Адамс

14. «Алиса в Стране чудес» — Льюис Кэрролл

15. «Сегун» — Джеймс Клавелл

16. «Собака Баскервилей» — Артур Конан Дойль

17. «Гарри Поттер и Кубок огня» — Джоан Роулинг

18. «На западном фронте без перемен» — Эрих Мария Ремарк

19. «Стража! Стража!» — Терри Пратчетт

20. «Улисс» — Джеймс Джойс

21. «Большие надежды» — Чарльз Диккенс

22. «Пролетая над гнездом кукушки» — Кен Кизи

23. «Моби Дик» — Герман Мелвилл

24. «Франкенштейн» — Мэри Шелли

25. «Имя розы» — Умберто Эко

26. «Маленький принц» — Антуан де Сент-Экзюпери

27. «На игле» — Ирвин Уэлш

28. «Война миров» — Герберт Уэллс

29. «Старик и море» — Эрнест Хемингуэй

30. «Невыносимая легкость бытия» — Милан Кундера